67

 
 

ТРИВОЖНІ БУДНІ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ

 

 

КУШЕВИЧ Євген Сергійович, капітан у відставці, колишній командир взводу 1143 Зенітно-ракетного полку 31-ої Хмельницької танкової дивізії 8-ої танкової армії Прикарпатського військового округу

 

 

 

 

 

Вночі 14 серпня 1968 року Житомирський міський військовий комісаріат призвав мене на учбові збори. Мене і ще двох резервістів машиною відправили в селище Ярмолинці Хмельницької області, в районі якого дислокувався зенітно-ракетний полк. Я хоч і не перший раз призивався на збори, останній був тривожний. По-перше, нічне повідомлення. По-друге, невизначена тривалість зборів. Можна уявити почуття моєї сім'ї.

У Ярмолинцях нас переодягай у військову форму. Я був призначений командиром вогневого взводу 100 мм зеніток.

Наступного дня ми завантажилися в залізничний ешелон і поїхали в Чоп, де нас ознайомили з обстановкою в Чехословаччині, видали зброю, боєприпаси, а офіцерам до того ж були видані топографічні карти масштабу 1: 20000 аж до західного кордону з Німеччиною. Нам була поставлена бойова задача прикривати з повітря марш 31-ої Хмельницької танкової дивізії.

20 серпня поступив наказ перетнути кордон Чехословаччини і рухатися далі в напрямку Прешова, Праги до кордону з Німеччиною.

У прикордонних селах нас схвально зустрічали люди, але чим далі вглиб Чехословаччини, тим гірше населення ставилося до нас. В деяких населених пунктах нас закидали камінням, металевим брухтом. Не дивлячись на це, ми крок за кроком рухалися далі. Вороже ставлення до нас населення було видно і по написах на шляхах, на мостах, на залізничних вагонах, на

 
 

67